Коли ми говоримо про захист прав військовослужбовців, ми фактично говоримо про здатність України діяти як демократична правова держава навіть у час війни.

На цьому акцентував Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час експертного обговорення на тему «Захист прав військовослужбовців: наука і практика: синергія та міждисциплінарність», організованого Інститутом держави і права імені В. М. Корецького НАН України.

За словами Голови ВС, від початку повномасштабної війни судова система України опинилась у тих реаліях, коли виконання покладених на неї завдань стало потребувати додаткової уваги і значно більших зусиль. При цьому йдеться не лише про безпекові виклики, а й про нові категорії справ, що надходять на розгляд.

Так, станом на кінець жовтня 2025 року на розгляді Касаційного адміністративного суду у складі ВС перебувало більше як 40 тис. справ і матеріалів. З них понад 6 тис. стосується питань, повʼязаних із мобілізацією, проходженням військової служби та соціальним захистом ветеранів.

Крім того, в порядку господарського судочинства на сьогодні розглядаються спори щодо забезпечення оборонних замовлень, у цивільній юрисдикції – питання про встановлення фактів, пов’язаних із перебуванням у зоні бойових дій, зникненням безвісти, питання, що стосуються спадкування, а в кримінальній – провадження щодо злочинів проти порядку несення військової служби.  

Тож нині Верховний Суд — це не лише арбітр, а й механізм стабілізації правової системи під час війни. Його практика формує правові орієнтири, які дозволяють балансувати між воєнною необхідністю і правами людини.

Станіслав Кравченко також зауважив, що цього року в парламенті було зареєстровано два законопроєкти, які передбачають створення військових судів. І коли на розгляд Пленуму Верховного Суду було винесено питання щодо затвердження висновків стосовно цих законопроєктів, то стало очевидно, що існують різні, а подекуди й абсолютно полярні погляди на те, чи взагалі доцільне їх створення, які категорії справ вони мають розглядати, як розмежовуватиметься їх компетенція із компетенцією адміністративних, господарських і загальних судів тощо. 

З огляду на це у Верховному Суді була створена робоча група для опрацювання зазначених законопроєктів, яка має на меті сформувати єдине бачення щодо вирішення цього питання з урахуванням думок представників наукової спільноти та військовослужбовців.

І цей захід – один із майданчиків для обговорення проблем і пошуку шляхів їх розв’язання, де судді, науковці, громадянське суспільство і законодавець діють як єдина система — в інтересах військових, їхніх родин і, зрештою, всієї держави.

Першу сесію модерував суддя Великої Палати Верховного Суду Олег Ткачук, який окреслив ключову ідею зустрічі: захист прав військовослужбовців неможливий без дієвого механізму реалізації ст. 55 Конституції України. Він наголосив, що мільйони військових і ветеранів війни потребують реального, а не декларативного доступу до правосуддя. У цьому контексті суддя акцентував на важливості відновлення та розвитку інституцій військової юстиції, зокрема як складової державної політики, спрямованої на підвищення престижу військової служби й забезпечення ефективного судового захисту.

Модератор виокремив історичні витоки української військової юрисдикції, нагадавши, що військове право та військові суди завжди були частиною інституційного розвитку держави. Сучасні виклики війни знову актуалізували необхідність спеціалізованих механізмів розгляду спорів, пов’язаних із проходженням служби, дисциплінарними питаннями, соціальними гарантіями, а також відповідальністю військовослужбовців. Саме тому діалог між наукою, судовою практикою та законодавцем, ініційований Інститутом держави і права імені В. М. Корецького НАН України, є надзвичайно важливим для формування цілісної концепції військового права.

У першій сесії експертного обговорення виступила суддя ВП ВС Олена Губська, яка зосередила увагу на практичних проблемах розгляду спорів за участю військовослужбовців в адміністративній, цивільній та кримінальній юрисдикціях. Вона зупинилася на трьох основних категоріях таких справ: це справи, пов’язані з проходженням служби, зі звільненням та із соціальним забезпеченням. Предметом численних спорів є і питання виплати додаткової винагороди 30 тис. і 100 тис. грн. Суддя зазначила, що через складність ведення облікових документів у бойових умовах військовослужбовці часто опиняються в ситуації, коли необхідних даних для підтвердження участі в бойових діях немає. У таких справах суди стикаються з особливою відповідальністю забезпечити баланс між формальними вимогами та фактичними обставинами служби.

Окрему увагу було приділено питанням соціальних виплат, зокрема допомоги до державних свят. Суддя нагадала, що суди керуються конституційними положеннями щодо можливості встановлення окремих обмежень під час воєнного стану, що впливає на порядок виплат. Водночас такі обмеження повинні застосовуватися пропорційно та з урахуванням реальних потреб військових. Завершуючи виступ, Олена Губська наголосила на важливості професійної дискусії щодо законопроєктів про військові суди, оскільки різні моделі спеціалізованої юрисдикції, що діють у світі, демонструють різні підходи, а українська система повинна обрати оптимальну модель з огляду на власні умови.

У межах другої сесії суддя ВП ВС Надія Стефанів під час виступу розглянула питання щодо кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, та особливостей  судового розгляду таких проваджень. Вона представила узагальнені висновки щодо масштабів цієї категорії справ. У реєстрі судових рішень містяться десятки тисяч вироків за військові правопорушення, а кількість незавершених проваджень ще більша.

Суддя наголосила, що складність цих справ вимагає спеціальних знань та підготовки як від слідчих, так і від адвокатів та суддів. Особливо гостро стоїть питання кваліфікації злочинів, оскільки межа між самовільним залишенням військової частини та дезертирством є дуже тонкою і залежить від ретельного аналізу доказів.

Важливою темою стала й проблема призначення покарання в умовах воєнного стану, коли законодавець значно посилив санкції за низку складів військових кримінальних правопорушень. Спікерка навела практику, коли застосування спеціальних норм, що дозволяють звільнення від кримінальної відповідальності за поданням командира військової частини, давало можливість військовослужбовцям повернутися до служби. На її думку, це свідчить про потребу гнучкіших механізмів реагування, спрямованих на захист прав військових та одночасне забезпечення дисципліни.

Суддя також зазначила, що створення спеціалізованих військових судів є логічним кроком розвитку системи військової юстиції. Такі суди могли б не лише підвищити професійність розгляду кримінальних справ щодо військових правопорушень, а й забезпечити розгляд воєнних кримінальних правопорушень, які в сучасних умовах потребують високого рівня експертизи. Це дозволило б розвантажити суди загальної юрисдикції та створити стабільну спеціалізовану систему, здатну комплексно реагувати на правові виклики війни.

Верховний Суд